КОРОТКИЙ ОГЛЯД НАЙІМОВІРНІШИХ ПРИЧИН ШКІЛЬНОЇ НЕУСПІШНОСТІ УЧНІВ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ |
ШКІЛЬНА НЕУСПІШНІСТЬ – дуже складне явище, яке найчастіше виникає внаслідок накладання, переплетення та одночасної дії кількох різнопланових факторів, які знаходяться в складних причинно-наслідкових взаємо з»язках між собою. Причому на перший погляд все виглядає дуже просто та однозначно: погано вчиться – значить замало працює, не старається; не робить уроки – варто додати контролю і примусу; не вміє розв»язувати завдання – варто ще раз детальніше пояснити. Але, практика свідчить, що таке спрощене розуміння проблеми призводить до побудови неправильних шляхів її вирішення. Дії, які застосовуються внаслідок такого спрощеного сприйняття, на жаль лише «ретушують», «згладжують» її зовнішні прояви. Для продуктивного вирішення «проблеми неуспішності учнів» необхідно знати і враховувати психофізіологічні основи протікання розумових процесів, їх структурно-функціональну організацію. Адже шкільна успішність (чи неуспішність) відображає стан тих якісних процесів, що протікають в мозку дитини під час здійснення нею інтелектуальної (розумової) діяльності - здобуття знань. На жаль, існує спрощений підхід до розуміння причин шкільної неуспішності батьками (чи вчителями), він схожий на пошуки «винуватого» і спроби перекласти свої недопрацювання на когось іншого. Внаслідок проведеного вивчення думок батьків, щодо ймовірних причин появи шкільної неуспішності їхніх дітей(…..). то ними найчастіше виступають: «невміння педагогів знайти підхід до дитини» - 48%, «нецікаве подання предмету» – 36%, «лінивство дитини, її байдужість» – 32%, «несправедливість вчителя» – 29%, «недостатність уваги та контролю зі сторони вчителя» – 28%, «великі навчальні навантаження» – 24%, «низька кваліфікація вчителя» – 23%. Вчителі, в свою чергу, до причин, які спричиняють появу шкільної неуспішності відносять: «погане здоров»я дитини» – 60%, «сімейні проблеми та негаразди» – 32%, «пасивність батьків і їх неуважність до потреб дітей» – 31%, «педагогічну занедбаність в ранньому та безконтрольність у старшому віці» – 24%, «небажання чи невміння батьків допомогти своїй дитині» -18%, «високий рівень особистої тривожності дитини» – 18%, «складність навчальної програми» – 16%, «невпевненість дитини» – 16%. Психологи ж до причин шкільної неуспішності відносять: «незрілість психічних функцій учнів та несформованість їх мотиваційно-потребнісної та емоційно-вольової сфери» – 63%, «слабке здоров»я дітей» – 37%, «нерозуміння та ігнорування батьками законів психофізичного розвитку дитини та основ психічної діяльності, їх амбіції» – 29%, «недостатнє врахування індивідуальних особливостей школярів» – 27%, «складні життєві обставини дитини» – 26%, «наслідки неправильного виховного впливу (висока особистісна тривожність, неадекватна самооцінка, низький рівень розвитку вольової самоорганізації дитини)» – 58%. Звичайно, всі перелічені фактори, в тій чи іншій мірі, відіграють певну роль у формування шкільної неуспішності, але найчастіше значна частина з них являється не причиною неуспішності, а її наслідком. Оскільки, як доведено вченими, основна причина неуспішності – це недоліки в розвитку ПІЗНАВАЛЬНОЇ СФЕРИ ШКОЛЯРІВ, яка складається з наступних пізнавальних процесів: відчуття, сприйняття, увага, пам»ять, мислення та уява. Тепер коротко розглянемо кожну з них та її «використання». Значення відчуттів в навчальній діяльності під час засвоєння програмного матеріалу надзвичайно велике і залежить від рівня їх розвитку. Недорозвиток приводить до наступних труднощів у навчальній (пізнавальній) діяльності: проблеми з письмом – поганий почерк, невірне написання букв, бруд, неакуратність при письмі, неохайність; труднощі у сприйнятті «поняття числа», труднощі у формуванні змістовного наповнення понять та розуміння прочитаного – це все виникає внаслідок недостатності розвитку рухових, дотикових, смакових та нюхових відчуттів, які розвиваються з дуже раннього (починаючи з немовлячого) віку. Адже, для того щоб малий школяр глибоко зрозумів та засвоїв прочитане, йому потрібно опиратися не лише на міцну вербальну (словесну) пам»ять, а ще й на емоційну пам»ять, яка виникає лише тоді, коли може опиратися на добре диференційовані (впізнавані) слухові, смакові чи нюхові образи, що зринають із пам»яті у виді картинок. Відчуття розвиваються з самого малечку від спілкування дитини з зовнішнім світом – іграшки, дорослий, ВСЕ формує світ відчуттів дитини. А в дошкільному та шкільному віці це найрізноманітніша образотворча діяльність дитини: малювання, ручна праця, музика, танці (хореографія), фізична культура (спорт), які сприяють розвитку емоційно-чуттєвої сфери школярів. Недорозвиток цієї сфери виступає однією з багатьох причин, які спричиняють відставання в навчанні. Надмірна увага до вербального розвитку та недорозвиток образно-емоційно-чуттєвої сфери дитини дошкільного віку в подальшому призводить до утруднення при формуванні словесно-логічного та абстрактного мислення школяра, а на ньому базується все подальше засвоєння знань. Як говорив І.Песталоцци: «Вміння розмірковувати виростає із вміння відчувати». Наслідком недостатнього розвитку системи сприйняття дитини виявляється низький рівень усвідомленості сприйнятого, низький рівень розвитку спостережливості, а в результаті отримуємо низький рівень свідомого засвоєння знань, та неможливість «побачити» важливу інформацію чи власну помилку. Звідси появляється і низький рівень розвитку уваги учнів, яка характеризується : малим об»ємом (кількістю сприйнятих об»єктів); нестійкістю, тобто короткотривалою здатністю до сприйняття об»єкта (інформації); утрудненням при переключенні уваги з одного об»єкта на інший (з однієї діяльності на іншу); нездатності до довготривалого зосередження на завданні, недостатній концентрації та невмінні розподіляти увагу під час якоїсь навчальної діяльності (наприклад, слухаємо і записуємо). Адже, як зауважував К.Ушинський: «Увага – це двері через які знання приходять до свідомості учня», і якщо вони «недостатньо відкриті», то в результаті, учень буде пропускати букви в диктанті, помилятись при обчисленні, не зможе перейти з одного виду завдання на інший і т.д. Зокрема, на математиці важливу роль відіграє об»єм уваги, на мові – вміння розподіляти свою увагу, а під час літератури (читання) – її стійкість. А з недостатньо сформованої уваги випливають недоліки розвитку пам»яті. Найчастіше у слабо успішних учнів помітно слабкий об»єм короткочасної пам»яті та слабка здатність до утримування інформації, з опорою на механічне заучування замість осмисленого сприйняття, що в кінцевому результаті призводить до швидкого забування. Методом вивчення матеріалу такі учні обирають багаторазове повторення, з метою запам»ятовування, що є нудним, нецікавим та довготривалим процесом, який потребує певного розвитку вольових зусиль (навичок вольової самоорганізації), посидючості та певного психічного зусилля над собою. Низький рівень розвитку цих процесів знову ж таки погіршує успішність. Недоліком розвитку мислення, як процесу, є недостатність розвитку основних розумових операцій: аналізу, синтезу, узагальнення, класифікації, встановлення закономірностей, виділення істотних (суттєвих) ознак. А мислення, як діяльність, має свої характеристики та якісні особливості, які є не менш важливими для його успішного протікання. До них належать: нестійкість мислення, інертність мислення, конкретність мислення, предметність мислення, недостатня узагальненість, шаблонність (стереотипність). Засвоєння знань – це пізнавальна діяльність, суттєву роль в якій відіграють процеси аналізу, синтезу та узагальнення і низький рівень розвитку їх спричиняє до появи низького рівня якості засвоєних знань. Якщо пізнавальна діяльність ще й супроводжується низькою пізнавальною активністю, то на високу результативність навчання годі сподіватися. А пізнавальна активність учня напряму залежить і від його здоров»я, і від його потребнісно-мотиваційної сфери, тобто від його «можу», «хочу» та «треба». «Можу» - це фізична та фізіологічна зрілість учня та стан його здоров»я, які варто знати та враховувати (і майже неможливо особливо змінити), а «хочу та треба» - це особисті потреби, які формують рушійні мотиви до діяльності, і які можуть бути, як усвідомлені так і не усвідомлені учнем, як заактивовані , так і в «сплячому» режимі, і від їх рівня та якості, також, значною мірою, залежить успішність навчальної діяльності, адже будь-яка діяльність здійснюється під впливом якогось мотиву (навіть, якщо він неусвідомлений). Наприклад, учні в класі розв»язують задачу чи завдання. Мета, кінцева ціль у всіх одна – розв»язати, вирішити, але мотиви цієї навчальної діяльності у всіх різні. Так, частина учнів розв»язує задачу, щоб отримати хорошу оцінку, частина – щоб заслужити похвалу учителя, а частина – похвалу батьків: все це означає «отримати приємність собі, як винагороду за працю», а ще частина за реальну винагороду від батьків (гроші, подарунок, розваги); частина учнів хоче таким чином потішити батьків, зробити їм приємність, а частина, - уникнути покарання за незроблене (від вчителя чи батьків), і лише певна частина (на жаль, дуже незначна !) вирішує завдання, бо їм подобається сам процес пошуку шляхів розв»язання. Цілком очевидно, що ефективність та результативність навчальної діяльності всіх цих учнів буде різна. Як свідчать результати психологічних досліджень причинами зниження шкільної успішності учнів середніх класів найчастіше виступають: поверхнево засвоєнні знання в молодшій школі, недоліки сформованості мислення (основних розумових процесів аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння, класифікації), низьким рівнем розвитку емоційно-вольової сфери та психофізіологічні особливості психічних процесів (сприйняття, уваги, пам»яті), а також особливостями проходження процесу адаптації, який базується на засвоєних учнями способах взаємодії з дорослими та однолітками. Рекомендації, щодо впливу на ставлення учня до навчання: Один з важливих чинників, що суттєво впливає на результативність навчальної діяльності є ситуація, коли навчання стало обов»язковим і загальнодоступним, коли навчання як діяльність перестало бути благом, яке можна отримати, або за особливий статус(привілей певної категорії людей), або за особливі заслуги (купити, досягти чимось). Сьогодні навчання вважається обов»язком, і саме тому має відтінок примусу, відчуття тягаря, а іноді сприймається дитиною як кара, мука. У цьому випадку першочерговим завданням батьків та вихователів є зміна пріоритетів та глибинних ціннісних переконань дитини. Якщо ваша дитина змалечку засвоїть, що знання та мудрість є найвищим благом Людини, а володіння ними є її найкращою характеристикою, і, що радість пізнання нового є одна з найвищих насолод, якої повинна прагнути Людина, то можна говорити про гармонійний розвиток її душі, духу та тіла. Духовний розвиток людини неможливий без пізнавальної активності, без бажання пізнавати Істину, пізнавати світ і його закони, без прагнення до знань, як до світла Істини, а також без належного розвитку людської волі, як ативатора до будь-якої дії, до активності, адже є суттєва відмінність між пасивним спогляданням та активним спостереженням, без вміння контролювати своє «хочу» та стимулюватись до дії не зовнішнім «треба», а внутрішнім. Батькам варто допомогти дитині зрозуміти, що людина є мудра, коли має певний багаж знань та вмінь, які вона засвоїла, тобто наявність засвоєних знань, які перейшли у вміння є необхідною та достатньою умовою мудрості людини. Просто мати певні знання і не вміти ними користуватись, не означає бути мудрим. Мати певну суму знань – матеріальний рівень розвитку людини (іноді може відображатися в оцінці), а бути мудрою людиною – це є завдання духовного рівня розвитку. І це становить давню, як світ проблему вибору: бути чи мати. Якщо ж це видається достатньо складним для реалізації, то можна скористатися старим, більш простим, хоча не завжди більш дієвим, методом «батога та пряника», пам»ятаючи, що у цьому випадку не формується воля, як складова характеристики людини, сила волі не розвивається, а рівень вольової зрілості та вольової саморегуляції є достатньо низьким аж до інфантилізму. Головне гасло впливу на дитину при такому вихованні: «Контроль! Іще раз, контроль!». Щоб уникнути цього варто формувати пізнавальний інтерес дитини та особисту відповідальність, формуючи появу певних бажань та опираючись на них. Адже перша складова сили волі – це бажання. Людина не може досягти чогось в житті не бажаючи цього. Сила волі обумовлює концентрацію бажань. Оскільки не можливо реалізувати одразу всі людські бажання, то потрібно свідомо відмовитись від певної їх частини. Шляхом внутрішньої переробки наші бажання трансформуються в цілі, і щоб їх досягти людині потрібне терпіння, витримка (а точніше багаторазові вправляння і повторення), бо дякуючи повторенню знання перетворюються в уміння. Призначення людської волі полягає в тому, щоб скеровувати (спрямовувати), а не в тому, щоб примушувати до чогось. Отже, важливим завданням є формування в учнів довільних процесів( тобто таких, що опираються на вольові зусилля): довільної уваги, довільної саморегуляції (і поведінки, і навчальної діяльності). Формування саморегуляції варто починати з формування дій самоконтролю, виховуючи такі вольові якості учня: цілеспрямованість, дисциплінованість, ініціативність, рішучість, сміливість, стійкість до подразників та звитягу. Підготувала практичний психолог гімназії «Престиж» М.Й.Кваша |